Збіг обставин або службова недбалість

В Україні на фоні збройного конфлікту набирає обертів, так би мовити, «новий етап», змістом якого є пошук відповіді на питання «Хто винен?».

Яскравим прикладом цього є справа генерала Назарова, а саме трагічної загибелі 40 десантників 25 окремої повітряно-десантної бригади та дев'яти членів екіпажу на борту ІЛ-76 бортовий номер - 76777, які загинули внаслідок жахливого та підступного терористичного акту, що відбувся 14 червня 2014 року.

Так хто винуватець цієї трагедії? Зрозуміло, що хлопців не повернути і загибель  кожного з них - це трагедія сім’ї та близьких їм людей, але йде війна і втрати неминучі. 

Можна подивитися на цю трагедію з іншого боку: штаб АТО, величезний потік інформації акумулюється в одному місці, конфлікт лише набирає обертів, немає чіткої лінії фронту, стратегічно важливі об’єкти переходять з рук в руки, керівникам штабу постійно необхідно приймати рішення, що межують зі смертю для їх підлеглих і на початку це робили декілька людей, яким доводилось аналізувати сотні довідок, донесень, телеграм.

Виникає задача передислокації зведеного підрозділу зі зброєю та технікою для оборони стратегічно важливого об’єкту, Луганського аеропорту, рішення на прийняття якого є лише хвилини. Хто може прийняти на себе таку відповідальність?

Всім відомо, що з початку проведення АТО багато невдач силових підрозділів України пов’язано з неприйняттям або невчасним прийняттям рішення. Так от, генерал-майор Віктор Назаров один із небагатьох, хто не втрачав часу та приймав рішення, які в подальшому рятували життя та країну.

Стосовно цього трагічного випадку можна лише навести статистику, під час боротьби за Луганський аеропорт туди виконано 17 успішних перевезень, хіба вони не ризикували? Виникає ще одне питання: Що відбувалося в ті трагічні хвилини, та що призвело до трагедії, оскільки перший літак приземлився успішно? Чи міг бути інший результат? Або це лише трагічний збіг обставин, та винуватців потрібно шукати з іншої сторони лінії розмежування?

Далі буде.