Генерал Назаров – «Цап-відбувайло»

В першій частині статті, яка називається «Збіг обставин або службова недбалість», було поставлено декілька запитань: «Що відбувалося в ті трагічні хвилини, та що призвело до трагедії, оскільки перший літак здійснив приземлення успішно? Чи міг бути інший результат?».

Отже, зробимо невеликий екскурс в хронологію подій, що відбувалися в ті червневі дні. Майже з початку АТО до охорони міжнародного аеропорту Луганськ були задіяні підрозділи зі складу 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. Над зоною проведення АТО, а саме - над Луганськом постійно патрулювали літаки і, навіть, за інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України: ввечері 2 червня 2014 року, протягом дня українська авіація виконувала активні бойові дії в районі Луганська, «працювала по терористам». Армійська авіація та авіація Повітряних сил ЗС України, надавала повітряну підтримку військовослужбовцям Луганського прикордонного загону, що дислокується на околиці обласного центру, та які були там заблоковані.

3 червня, виступаючи на прес-конференції, лідер сепаратистів ЛНР Валерій Болотов звернувся до російської влади з закликом про введення миротворчого контингенту на територію ЛНР або, як мінімум, про оголошення повітряного простору над ЛНР безпольотною зоною.

Так, 5 червня було припинено виконання регулярних цивільних рейсів в аеропорт Луганська. В той же день в Луганський аеропорт виконали рейси два Іл-76 зі складу 25-ї транспортної авіаційної бригади, доставивши 60 чоловік особового складу та радіоустаткування для забезпечення власних польотів. Всього, за словами Голови комісії Верховної ради з розслідування причин катастрофи Іл-76 Олександра Чорноволенка, за першу половину червня в Луганськ було здійснено 19 вильотів військово-транспортної авіації.

У ніч на 8 червня почалася блокада Луганського аеропорту, була підірвана електропідстанція. Як повідомлялося в соціальних мережах, будівлю аеропорту було обстріляно з автоматичної стрілецької зброї, гранатометів і мінометів, на виїздах з Луганська в сторону аеропорту були закладені фугаси, а в 500 м від аеропорту був встановлений блокпост.

З 9 червня аеропорт і українські військовослужбовці з озброєнням і бронетехнікою, які знаходилися на його території були повністю блоковані прихильниками ЛНР.

Таким чином, ми підійшли до цієї трагічної ночі на 14 червня. Отже, в Луганський аеропорт були направлені три літаки Іл-76 зі складу 25-ї транспортної авіабригади з десантниками і бронетехнікою. Перший здійснив посадку, другий був збитий, а третій, побачивши на підході до Луганська знищення другого літака, повернув назад.

Розберемо ці події більш детально. Перший літак Іл-76МД, бортовий номер 76683, застосувавши нестандартний профіль польоту, під час посадки забезпечив її достатню прихованість та необхідну раптовість здійснив посадку штатно. За подальшими свідченнями командира екіпажу для першого літака було вчасно увімкнене освітлення злітно-посадкової смуги.

Другий літак Іл-76МД, бортовий номер 76777, під час підходу до аеродрому «Луганськ» посадку здійснював орієнтовно з відстані 8 – 10 км, на висоті 400 – 600 м, та не виконав встановлену схему заходу на посадку – з крутої глісади, якомога ближче до торця злітно-посадкової смуги. Причиною цього стало несвоєчасне увімкнене освітлення злітно-посадкової смуги та, відповідно, що змусило екіпаж увімкнути посадкові вогні літака. Дані обставини надали можливість терористам здійснити успішне ураження літака послідовними пусками зенітних ракет та кулеметним вогнем.

Таким чином, цілком імовірно, що в ситуації, що склалася, екіпаж не мав можливості вплинути на не кероване падіння літака з висоти близько 100 метрів та зіткнення з землею. Основною причиною катастрофи у цьому випадку стало пошкодження силової конструкції крила та вибух палива в ньому від ураження ракети ПЗРК.

Літаки такого класу повинні бути обладнані системою автоматичної постановки перешкод типу АПП-50, призначеної для захисту літальних апаратів в польоті від ураження авіаційно-ракетними і зенітно-ракетними комплексами. Але, чи був обладнаний такою системою саме борт 76777 невідомо, слідча група так і не спромоглася це з’ясувати. Отже, знову питання: чи був обладнаний цей літак такою системою, якщо так - то чому пілоти не використали її, а якщо ні - то, як такий літак допустили до польотів в зоні АТО, де є вірогідність застосування засобів ПВО зі сторони ворога?

Що ж, героїв-десантників та екіпаж літака не повернеш, але хто ж все-таки винуватець трагедії? Може, оператор, який невчасно увімкнув освітлення злітно-посадкової смуги чи пілот, який обрав невірну схему посадки чи представник СБУ, який не наполягав на важливості свого зведення, стосовно присутності ПЗРК в районі аеропорту, може, генерал Назаров, за те, що здійснив запит на ротацію військовослужбовців 25-ї окремої повітряно-десантної бригади? Чи все ж таки винуватцями цієї трагедії є індивіди (на жаль, не можу їх назвати людьми), які натиснули на кнопку запуску ракети ПЗРК, або ті, що віддали злочинний наказ, щоб збити транспортний літак.

Не потрібно, також, забувати про більш масштабнішу та не меньш жахливішу трагедію, яка сталася через 1 місяць та 3 дні, це - авіакатастрофа Боінга 777 з бортовим номером MH-17. Скажу це словами відомого російського псевдоаналітика та пропагандиста Дмитра Кісельова: «Совпадение? Недумаю». Напрошується лише одне питання чи не одна людина віддала наказ на знищення українського Іл-76МД та малайзійського Боїнг 777.

Так може, з професійного офіцера, тимчасово виконуючого обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу ЗСУ генерала-майора Назарова намагаються зробити, так би мовити, «цапа-відбувайла», але, чомусь, мало хто розуміє, що обвинувачувальним вироком для генерала, буде створено прецедент засудження командира за бойову втрату або поранення особового складу. Отже, якщо його не виправдають то потрібно чекати тисячі нових позовів такого характеру.

ГЕНЕРАЛА НАЗАРОВА ПРИЗНАЧИЛИ ВИННИМ

З жахом прочитав газету "Факты и комментарии", стаття "Генерал-майор Виктор Назаров: я стал олицетворением зла".

Багатотисячна газета претендує на журналістську незалежність і неупередженість. При цьому додає, що може і не розділяти точку зору авторів статей. 

У вищезгаданій статті широко розтиражували слова сестри загиблого в літаку солдата: мовляв, спілкувалася з генпрокурором Луценко, той пообіцяв, що Назаров отримає 8 років, але після мінімальної відсидки його помилують, щоб інші генерали не боялися віддавати накази.

Середньовічна дикість якась. А навіщо суд потрібен був, якщо царські стражи вже призначили винного і термін йому оголосили. Спробуй тепер суддя мати своє особливе суддівське думку.

Навіть горезвісні "папередники" собі такого не дозволили, коли майбутній генпрокурор на зону готувався... Як би все розуміли, що заказуха, але щоб в голос, ось так, не чекаючи вироку ... На всю країну давати вказівки судді через газету? Щось новеньке навіть для середньовічного права.

Звичайно, після цих заяв жоден суддя не ризикне піти на перекір височайшим повелінням (все-таки розуміють, хто такий Луценко і як він став таким без юридичної освіти).

А генерал? Та чого вже там, баби народили солдат, народять і генералів. Зараз модно лаяти генштаб і генералів. Я тільки згадую: яка гробова тиша стояла в Києві, коли ворог відкушував Крим і майже пів країни захопив шелепами "русского мира"! Ще не з'явилися генерали, здатні брати відповідальність на себе. Хтось заперечить про "реки крови", але хочу нагадати, що ці річки завжди випливають із політичного болота.

А шановним «фактами» я поставлю в приклад не менш поважне видання "Главком". Там теж є роздуми про роль генералів на війні. Прочитайте.

Уявіть, на хвилиночку, що за несправедливі слова, які може і не поділяла газета, судять головного редактора, а генпрокурор і каже, що, мовляв, отримає головний редактор "на всю котушку", але після відсидки буде помилуваний, щоб інші розуміли - у нас же Демократія. З цієї демократії почався геноцид українського народу. Спочатку розстріли за наказом «реввоенсоветов», а потім голодомор і 1937 рік не затримався ...

Якщо журналістському цеху «фактів» прочитати чужі матеріали, то хочиться процитувати дещо з главкомовской статті "Генерали не винні? Хто відповість за Загибель літака Із 49 військовімі у Луганську":

“У своїх промовах, під час судових дебатів, обвинувачений та його захисник вказали на порушення норм кримінально-процесуального законодавства з боку органів прокуратури, які були допущені під час досудового розслідування, а також наненалежність та неприпустимість доказів, якими обґрунтовується обвинувачення…Відповідно до частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: скоєно кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення скоєне обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.”

“Згідно із статтею 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Підставами для ухвалення виправдувального вироку можуть бути:

1. Посада начальника штабу – першого заступника керівника АТО на території Луганської та Донецької областей не була визначена жодним нормативно-правовим актом, не існувало законодавчо закріплених службових обов’язків такої посадової особи, а відтак, начальник штабу – перший заступник керівника АТО на території Луганської та Донецької областей не є суб’єктом скоєння злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України.

2. Порушення вимог статей 10, 17 Закону України «Про судову експертизу» та статей 69, 102 КПК України, оскільки висновок експертів за результатами проведення комісійної комплексної військово-тактичної криміналістичної експертизи від 10.02.2015 №16736/16737/14-33/16738/14-38/2553/15-47, проведений неповноважними на те особами та всупереч вимогам наведених законодавчих актів.

3. Стороною обвинувачення не вирішено питання відповідальності (кримінальної, адміністративної, дисциплінарної) інших посадових осіб в ієрархії між начальником штабу АТО і підлеглими посадовими особами аж до командира екіпажу літака, командирів відповідних підрозділів (начальників служб).

4. Сторона обвинувачення не надала оригіналів узагальнюючих довідок з оперативної обстановки в районі проведення АТО станом на 16 та 20 годину 13.06.2014, а оперує лише їх електронними копіями. Факт відсутності оригіналів довідок підтверджено листом АТЦ СБУ на запит суду, який було досліджено судом. Крім цього, сторона обвинувачення не надала оригіналів розвідувальних зведень, які начебто доповідались начальнику штабу – першому заступнику керівника АТО на території Луганської та Донецької областей.

5. Обвинувачення ґрунтується на суперечливих свідченнях свідків, що підтверджується журналом судового засідання у Печерському районному суді м. Києва 2.02.2015. Так, свідок дав свідчення, що на інформацію про дві групи бойовиків, які вирушили від військкомату до луганського аеропорту, озброєних ПЗРК, з наміром збивати всі літаки при посадці та зльоті, він звернув увагу лише наступного дня. Крім цього, в передачі цієї інформації обвинуваченому свідок не впевнений, а лише припускає факт такої передачі.

6. Стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження підстав обвинувачення у службовій недбалості, вчиненій саме у бойовій обстановці. Одночасно в обвинувальному акті органами слідства вказується на порушення вимог нормативно-правових актів щодо боротьби з тероризмом.

Таким чином, між діяннями (бездіяльністю, на думку органів військової прокуратури) начальника штабу АТО та наслідками – катастрофою літака Іл-76 і загибеллю 49 військовослужбовців – немає прямого причинного зв’язку, що виключає його кримінальну відповідальність за статтею 425 КК України.”

И дальше – по тексту, тоже много поучительного из области права.

Збіг обставин або службова недбалість

В Україні на фоні збройного конфлікту набирає обертів, так би мовити, «новий етап», змістом якого є пошук відповіді на питання «Хто винен?».

Яскравим прикладом цього є справа генерала Назарова, а саме трагічної загибелі 40 десантників 25 окремої повітряно-десантної бригади та дев'яти членів екіпажу на борту ІЛ-76 бортовий номер - 76777, які загинули внаслідок жахливого та підступного терористичного акту, що відбувся 14 червня 2014 року.

Так хто винуватець цієї трагедії? Зрозуміло, що хлопців не повернути і загибель  кожного з них - це трагедія сім’ї та близьких їм людей, але йде війна і втрати неминучі. 

Можна подивитися на цю трагедію з іншого боку: штаб АТО, величезний потік інформації акумулюється в одному місці, конфлікт лише набирає обертів, немає чіткої лінії фронту, стратегічно важливі об’єкти переходять з рук в руки, керівникам штабу постійно необхідно приймати рішення, що межують зі смертю для їх підлеглих і на початку це робили декілька людей, яким доводилось аналізувати сотні довідок, донесень, телеграм.

Виникає задача передислокації зведеного підрозділу зі зброєю та технікою для оборони стратегічно важливого об’єкту, Луганського аеропорту, рішення на прийняття якого є лише хвилини. Хто може прийняти на себе таку відповідальність?

Всім відомо, що з початку проведення АТО багато невдач силових підрозділів України пов’язано з неприйняттям або невчасним прийняттям рішення. Так от, генерал-майор Віктор Назаров один із небагатьох, хто не втрачав часу та приймав рішення, які в подальшому рятували життя та країну.

Стосовно цього трагічного випадку можна лише навести статистику, під час боротьби за Луганський аеропорт туди виконано 17 успішних перевезень, хіба вони не ризикували? Виникає ще одне питання: Що відбувалося в ті трагічні хвилини, та що призвело до трагедії, оскільки перший літак приземлився успішно? Чи міг бути інший результат? Або це лише трагічний збіг обставин, та винуватців потрібно шукати з іншої сторони лінії розмежування?

Далі буде.

Предложение, от которого невозможно отказаться

Бывают в жизни предложения, о которых сложно отказаться, тем более если они связаны с выбором жизни или смерти. Правда, иногда выбор стоит между смертью явной и предполагаемой. Сейчас именно так выглядит вербовка «добровольцев» на Донбассе для участия в войне в Сирии.

Не будем углубляться в тему похищения людей. Это делается, в основном, для требования выкупа, дополнительная плата за «защиту русского мира», так сказать. Для формирования боевых отрядов «защитников Сирии» используется немного другая схема. Например, пишет человек донос на своего соседа, что мол подозревает его в шпионаже в пользу Украины. В принципе, доноса может и не быть в природе, но человеку, за которым придут люди в масках, именно так и скажут. Потом маринуют человека в подвале, выбивая признание в шпионаже. Затем его везут на импровизированный расстрел, где он согласен на всё, лишь бы сохранить свою жизнь.

Существует и другой контингент для набора в «рекруты». Даже после уничтожения большинства конкурентов в борьбе за власть, в псевдо республиках ещё остались криминальные группировки, которые теперь преобразились в различные отряды «защиты достижений русской весны». По большому счёту их деятельность не поменялась, а поменялся лишь лозунг, под которым проходят грабежи, убийства, отжимы, крышивание, киднеппинг и контрабанда. Когда такие отряды начинают выбиваться из под контроля Захарченко или Плотницкого, то их сразу же обвиняют в различных преступлениях против народа. Например так было с боевиками батальонов «Русь» и «Бэтмен».

Когда нужны были бойцы без страха и упрёка для завоевания территорий и поддержания контроля над проукраинскими населёнными пунктами, то такие сорви головы были нужны, а потом они резко стали опасны для правящей верхушки. Конкурентов Захарченко и Плотницкий привыкли убирать как в лихие 90-е, но по совету кремлёвских кураторов, «осуждённым» головорезам стали предлагать альтернативу – службу «добровольцами» в Сирии на стороне РФ. Очень удобный ход для Кремля: регулярные войска не несут потери, людей не нужно специально обучать, потому что они имеют боевой опыт, не требуются большие финансовые вложения. Им предлагают своего рода сделку: или едешь воевать, или остаёшься гнить в пыточных подвалах, или идешь в расход. Естественно, что выбор падает на участие в боевых действиях в Сирии, потому что предполагаемая смерть может и не наступить, в отличии той, реальной, которая смотрит на тебя дулом автомата.

По такому же принципу набирают «добровольцев» и среди сидевших. Авторитетных зеков не особо трогают, а вот попавшиеся на мелочах и по глупости – потенциальные клиенты для российских военкоматов. Попав в Россию, где в Ростовской области на полигоне их сбивают в некое подобие воинских формирований, судьба вчерашних горе-ополченцев Донбасса предрешена. Теперь их задача нести «русский мир» в Сирию, где нужно воевать не за свой дом, а за сирийца с 4 женами и 15 детьми.

Дальше всех ждёт один сценарий: если судьба будет благосклонна, то можно остаться живым и вернуть домой из Сирии. Если останешься инвалидом – ты никому не нужен, ты мусор, отброс, отработанный материал. Если убьют, то никто не похоронит тебя и не будет спасательной операции как в фильме «Спасти рядового Райяна». Это лотерея, но выигрышные билеты будут не у всех…

Воровство, как способ выживания "народного ополчения"

Ничего святого не осталось у так называемых ополченцев или как они себя гордо называют военнослужащих 1АК ДНР. Морально-психологическое состояние личного состава на нуле, дисциплины нет вообще, процветают разбой, мародерство, вымогательство и открытый рэкет. Военнослужащие разных подразделений 1АК не стесняются продавать украденное у своих же сослуживцев оружие и боеприпасы. Средства идут уже даже не для собственной наживы, а для того, чтобы, как они уже в открытую выражаются «чтобы было, за что пожрать и выпить». Такая обстановка сложилась в свете того, что денежное довольствие, начиная с младшего офицерского состава уже давно ни кто в полном объеме не получает. В лучшем случае зарплата выдается частями и то, с постоянными поборами и сборами на всякие нужды. На самом же деле, все невыплаченные средства и те, что были собраны с личного состава делятся между командным составом с предлогом «они там все равно на передке подохнут. Им уже они не пригодятся».

О состоянии морального разложения и отсутствия дисциплины так же говорят многочисленные факты пьянства и разбоя, учиняемые ополченцами по отношению к  мирному населению. Так в нескольких населенных пунктах, расположенных вблизи Ясиноватой, не стесняясь светлого времени суток, ополченцы вырезают весь имеющийся метал во дворах еще жилых домов и вывозят его на пункты сдачи.

Обстановка в этих населенных пунктах накалилась до предела, местное население в открытую выражает свое недовольство, которое порой перерастает в столкновения с мародерами. Имея преимущество, ополченцы силой отбирают то, что им попадается на глаза, а особо недовольных обещают расстрелять на месте.

Командование закрывает глаза на все вопиющие случаи превышения своих служебных полномочий по двум причинам. Первая – получение взяток за молчание и невмешательство. Вторая, и самая важная, командный состав боится бунта среди и так деморализованных и морально опущенных подчиненных, которые легко могут при помощи того же оружия устранить неугодных.

Подливают масла в огонь российские кураторы. Они заставляют местных ополченцев месяцами сидеть на передней линии без должного обеспечения, отрезав им возможность уйти оттуда всевозможными загран отрядами регулярных войск российской армии. Отсюда попытки повального бегства ополченцев с передовой, отказы выполнения приказов, массовые сдачи в плен с различного вида и рода документацией. 

Очередной «Херой» или «подвиг» на чужой крови

12 сентября украинские СМИ всколыхнула новость о нападении российской ДРГ на украинский опорный пункт возле поселка Станица Луганская в Луганской области, в результате которого погибли 2 украинских воина, 5 получили ранения и один пропал без вести (возможно, попал в плен). Особую циничность данному нападению придает тот факт, что на данный момент действует перемирие, объявленное в 0 часов 1 сентября. И вот, буквально на следующий день, в СМИ появляется шокирующая информация о том, что это не ДРГ противника, а сами украинские воины друг друга перестреляли, а в сторону Днепра движется вооруженный до зубов дезертир. Эту версию подхватили многие уважаемые издания, такие как УНИАН, ТСН, Зеркало недели и др. А источник информации у них один – в прошлом криминальный авторитет «Тайсон», а нынче депутат криворожского городского совета Колесник Николай Юрьевич.

Если вы спросите, зачем уголовнику распространять фейки про украинскую армию, да еще такие резонансные, вы будете правы, так как связь, на первый взгляд, неочевидна. Тут стоит пристальнее взглянуть на биографию данного субъекта. В Интернете в открытом доступе достаточно материалов об этом человеке. Он занимает видное место на сайте Украина криминальная, как один из лидеров ОПГ «Тайсон», который в 90-е годы занимался рэкетом в районе Крытого рынка г.Кривой Рог, а с марта 1993 по октябрь 1994 гг, отбывал срок за вымогательство. Приблизительно в этот период он обзавелся нужными знакомствами как в криминальной среде, многие видные деятели которой в 2000-е годы пошли в политику, так и правоохранительных органах, которые способствовали мирному превращению уголовников в политики. Естественным политическим прибежищем этих субъектов стала Партия Регионов, в которой наш знакомый курировал «титушек» как для создания проблем, так и для «решения» проблем в стиле данной политической силы. Так, например, зимой 2013-2014 годов, он возил «титушек» для подавления Днепропетровского Евромайдана. В марте 2014 года, после бегства Януковича, Колесник первым сориентировался в ситуации и переметнулся в лагерь победителей. Взял шефство над созданием и функционированием батальона «Кривбас» и тут же прославился в предпринимательской среде тем, что проверенными методами, при помощи своей старой гвардии, вымогал из предпринимателей города «десятину на батальон». Сам, будучи миллионером, не спешил делиться с военными, а предпринимателей, которые помогали напрямую, минуя его карман, запугивал своими боевиками. Летом 2015 года наш герой перешел под покровительство  других сил и баллотировался в мэры Кривого Рога от партии «УКРОП», которые проиграл своему бывшему однопартийцу Вилкулу.

Вся деятельность нашего героя на протяжении последних трех лет сопровождалась проверенной бандитской схемой: сначала создаем «клиенту» проблему, а затем ее решаем с выгодой для себя. Но, со временем стало проявляться одно существенное отличие: чем публичнее становился Н.Ю.Колесник, тем и его методы становились более публичными.

И тут мы подходим к информационному вбросу и его мотивам. С марта текущего года, когда наш герой проиграл выборы, а его непосредственный «босс» находится под следствием за вымогательство и похищение, политическая карьера «Тайсона» существенно затормозилась. Стала актуальной потребность в громкой информационной «проблеме», которую наш герой мог бы «решить» не без пользы для себя. Для этого был использован резонансный трагический случай на фронте, и теперь, по законам жанра, следует ожидать героической поимки особо опасного и вооруженного до зубов дезертира, убившего своих сослуживцев, либо лично нашим героем, либо при его непосредственном участии.

Не удивлюсь, если после того, как данный сценарий будет разыгран, Украина получит очередного народного героя, превозносимого не только подконтрольными СМИ, но и остальными.

Особенно обидным в этой ситуации есть не только то, что мы можем обзавестись очередным липовым «героем», а то что сотни настоящих героев, ежедневно совершающих подвиги на фронте остаются неизвестными и абсолютно забытыми Родиной.

Лечение ваты головного мозга от хунты

Просто не мог не поделиться тем, что сегодня произошло, вернее тем, что довелось услышать. Так случилось, что пришлось сегодня провести половину дня в обычной городской поликлинике такого себе города, скажем «К». Ну, знаете, бывает, когда что-то внутри забарахлит и заноет, напомнит о старых болячках и вынудит пойти пошарахаться по врачам. Не скажу что это моё любимое занятие, ведь в таких местах постоянно полно недовольных всем и вся пенсионеров, мамаш с кучей детей, мужичья и прочих вечно жалующихся на жизнь. Нет, я не человеконенавистник, просто у меня такая ассоциация с больницами, поликлиниками и прочими госзаведениями. И в этот раз всё как всегда. Снующие по коридорам и заседающие в кабинетах необъятные тетки, выписывающие тебе бумажку в очередной кабинет с таким видом, что ты просто обязан ей жизнью, бабули, которые уже с 5 утра занимают очереди, а потом за 20 отдающие их тем, кто спешат. Ну короче все как всегда. Но….

Это, так сказать была лирика. Теперь к конкретике. Так вот, наш город К находится совсем не так и далеко от зоны, где идут жаркие бои, и где по вечерам в хорошую погоду видно на закате зарево работы артиллерии. Город, в котором до сих пор много «путинприди, путинпамаги», но уже больше латентных и скрытых чем раньше. Вот как раз подошли к самому интересному, об этих пассажирах и как раз пойдет речь. Сижу я в коридоре заняв очередь к очередному эскулапу, а рядышком со мной две дамы. Одна далеко за 70, вторая на 8-10 лет моложе (так мне показалось). Сидят, и как водится у пассажиров такой возрастной категории в слух обсуждают всё и всех. Я хотел было уже воткнуть в уши наушники и предаться звукам ритмичной мелодии, как эти мадмуазели заговорили о войне. Ну мне, как человеку совсем не местному, стало интересно и я даже в тайне от них включил диктофон. В последствии, я запись удалил, ибо не решил ее выкладывать в сеть, потому как там были указаны личные имена не только их, но и родственников, и это было бы просто не гуманно с моей стороны. Та, которая постарше начала клять всех-и-вся, я не буду все персказывать. Самым интересным для меня был вывод, как я понял ватницы до мозга костей. Вывод был таков, что она боится прихода как русских, так и местных дыровцев. А все потому, что она (как я понял из ее слов) доверяя только росств их стала бояться. На сколько я понял, она посмотрела очередное творение киселев ТВ и ужаснулась. Ибо речь шла о тех ужасах, которые, вы не поверите творит хунта в ее родном городе. Хотя на самом деле и близко такого не было. Вы понимаете что происходит? А ответ прост! Сама рос пропаганда начала медленно, но работать на нас. Они уже настолько перегибают палку, что даже те, кто им безоговорочно верили, начинают от них шугаться. Нет, идиоты которые им слепо верили и верят, да и будут верить, как были, так и есть. Ведь идиот он идиотом останется. А те, кто хоть на капельку способны к анализу, начали прозревать. И что самое приятное, что прозревающих, пусть медленно, но все же уверенно становится больше. Так что от части всем российским пропагандонам можно говорить спасибо, они не ведая, начинают нам же и помогать. Этот диалог между тётками длился минут 40, если не больше. В самом его конце (время одной из них пришло идти к врачу), та что по младше сказала, вот тут дословно «Моя дочь вместе с семьей, как только началась война в 204 году уехали в россию, боялись того, что их убьет Правый Сектор. А сейчас возвращаются. Вернее хотели они уже давно вернуться, работы нет, относятся к ним, как собакам там. Но восклицательным знаком во всем этом стало то, что зятю принесли повестку в армию. Так она сказала, что: лучше он вернется и пойдет в украинскую армию чтобы освобождать Донбасс от русских, чем пойдет убивать украинцев».

Вот поэтому, идя из поликлиники и прокручивая в голове всё услышанное, мне и пришла в голову старая пословица, которую мне очень давно говорила бабушка, когда я с жадности наедался яблок «Що занадто, то не здраво». Так и с перебором рос пропаганды, как и впрочем всего связанного с россией. Так и хочется сказать: Господа ватники, вами уже так наелись, что блевать хочется. Даже те, котороые так взывали к вашей помощи в освобождении от хунты, боятся вас и не хотят вас больше видеть. Ни вас, ни вашей «братской помощи».